В степу широкім, де вітер гуляє,
Калитка старий ницу думку гадає.
Про землю, сто тисяч марить і жде,
Бо думає: щастя з грошима прийде.

Землі багаті, добра у них – сила,
Але жадоба у серці засіла.
«Ще більше хочу, ще більше придбаю!» —
Герасим спокою і хвильки немає.

Пливе шанс до рук: землі накупити,
Статками власними всіх полонити.
Та стали чорніші згущатися хмари,
Несуть вони зраду і злочин до пари.

Сто тисяч — це мрія, сто тисяч — це рай!
Калитка шепоче: «Купуй же, не гай!»
Земель би побільше, прибутку теж вдвічі.
Але в цій гонитві — гріхи та злий відчай…

Гроші фальшиві — обман і омана,
Підла брехня, що веде до провалу.
Він думав, що в цифрах і золоті щастя,
Забувши про правду, за “гріш” продався.

Калитка мов тінь, він сам собі ворог,
Та і сто тисяч — тепер лише порох.
Силу та розум жадоба зламала,
Скільки не маєш — завжди буде мало.

І крик: “Краще смерть, ніж такая потеря!”
Лишилася в серці гіркая пустеля…
Немов срібло-злато — все те, що так мило…
Життєва мораль: ні, не гроші мірило.

Поділитися з друзями