Залізниця вальсує з сумлінням,
У віях ховаючи дещиці снів.
От би на мить стати вітром
Й пуститися обрієм з ним.
Але пустка холодної ночі
Вириває з корінням думки.
Не показуйся більше на очі,
І прошу: більше душ не ятри.
Уже вдосталь було вітровіїв,
Мільярдів, сплетених в один..
Ще вміти прощатися гідно
Не навчили сонечка мого…

Поділитися з друзями