24 лютого 2022 року стало початком нового життя для всіх нас. Того дня в Полтаві о п’ятій годині ранку крізь сон почула глухий гул літаків, мама розбудила мене, через сльози та тривогу сказала, що почалася війна. Мій батько, не вагаючись ані на мить,  зібрався на фронт як справжній чоловік. Він пішов захищати нашу країну, землю,  Батьківщину та насамперед наш дім. А в душі розгорілася гірка суміш гордості, образи й страху, що обпікали мою душу.

З перших днів  війни ми з мамою та тіткою зрозуміли, що не можемо сидіти склавши руки. Відчуття бездіяльності та страху за майбутнє тиснуло мов камінь на серце. Допомагати тим, хто цього потребує, стало нашим головною метою. Це було наче ковток свіжого повітря. Ми поринули у світ волонтерства. Спочатку працювали з переселенцями з Маріуполя та Харкова – тими, кого війна вигнала з рідних домівок, мов зграю розгублених птахів, які втратили гнізда. Мами з малюками на руках, старі люди з очима, наповненими втомою і смутком, які змогли врятувати лише те, що встигли вхопити, покидаючи свої домівки. Ми допомагали їм знайти тимчасовий прихисток, забезпечували одягом, їжею та ліками. Полтава є одним  із безпечних міст в Україні, тому ми міцно обіймали, тих кого війна залишила без усього.

Моя мама дуже смачно готує, а особливо печиво, кекси та різні солодощі, скориставшись своїми навичками, вона вирішила  безплатно  готувати смаколики для кафе «БлагоКава». Родзинкою цього закладу є те, що більша частина грошей від купівлі будь-якого товару використовується на потреби ЗСУ. Мама цим займається вже більше року, це мене дуже надихає, я багато в чому допомагаю та сама  вчуся готувати.

Мої 1000 днів війни — це 1000 днів боротьби, болю й безкінечної надії. Зрозуміла, що допомогою є не лише гроші чи матеріальна підтримка. Це про людяність, віру в те, що світло все одно переможе темряву. Кожен мій день став  наче ланкою у великому ланцюзі нашої спільної боротьби за свободу.

Тепер, озираючись назад, бачу, як війна змінила нас усіх, головне — не зламала наш дух. Ми, мов сталь, загартувалися й стали сильнішими. Знаю, попереду нас чекає найсвітліша мить — перемога. Але до неї ще дні війни…

 

Поділитися з друзями