Знову не можу заснути. Щось важке й масивне впало на мозок і тисне нещадно, не даючи спокою.

Я втомилася. Втомилася від думок. Вони густим вологим туманом огорнули свідомість, блокуючи здоровий глузд і маленькими білими блискавками тримаючи постійну напругу.

Чуєш?..  Бряжчання залізних ланцюгів… Цок-цок-цок… Думки тримають мене, вони скували срібними кайданами. Такими важкими та блискучими. Вони паралізували й душать тягарем страждань, переживань, невимушеним жалем.

Я не можу позбутися їх. Хоч на годину, хвилину, секунду прагну скинути їх. Скласти в маленьку залізну скриню й насолодитися тишею у власній голові… Німою тишею…

Тихіше, ніж у лісі… Тихіше, ніж уночі… Чш-ш-ш-ш-ш…

Поділитися з друзями