Уявіть собі на хвильку: раптом ми почали розуміти мову тварин. Як гадаєте, що ви почуєте? Лінивий, добре вгодований кіт, що лежить на підвіконні між геранями, задоволено промуркоче: “Життя чудове!” Маленька біленька болонка, визираючи з сумки своєї гламурної господині, неодмінно погляне і продзявкотить: “Обережно, не забрудніть моє нове вбрання!” Випещений бульдог у блискучому нашийнику рикне: “Не підходь близько!” А що ж вам скажуть залякані очі он того кота, що намагається знайти їжу на смітнику? Що розкаже сумний пес, який сидить одиноко біля того ж смітника: “Я ж тут! Я існую! Зверніть на мене увагу! Можливо, знайдеться у вашій торбині щось поживне, а в серці крихта любові для мене?”

Мабуть, більшість братів наших менших обурені, ображені… Ми змінюємо життя, середовище, а їм все важче виживати в нашому прогресі, у цивілізації. Обираючи собі улюбленців, ми викреслюємо інших тварин. Виставляємо фото з чотирилапими мазунчиками, женемо геть тих, хто нам небажані.

Соромно? Значить, ще не все втрачено. Звернімо увагу на цих беззахисних тварин! Знайдімо місце у серці для тих, у кого немає люблячих господарів, і щось поживне у своїй торбинці. Це так мало і так багато!..

Поділитися з друзями