Місто й туман
Свобода… Її багатогранні різнобарвні відтінки, потрапляючи у свідомість лише один єдиний раз, лишаються там назавжди, відтіняючи кожен день нашого життя. Але чи не є це ілюзією, яка, разом із солодкими нотками щастя потрапляє в кров і потім приносить гіркі розчарування…
І ось ти сидиш, милуючись сонячними променями світанку, що пронизують легку темряву, повільно відпливаючи в минуле. Уже згасла вранішня зоря. Місто, яке засинає лише під ранок, завмерло разом із часом, оповите легкою ковдрою туману. Лише місто і туман пульсують в одному ритмі.
У навушниках знайома до болю мелодія… І тобі добре: знайшла місце, де ніхто не знайде й не потривожить. Ароматний чай (як завжди, без цукру) уже встиг охолонути, але тобі приємний кожен його ковток. А місто вже встигло наповнитися живим нескінченним шумом власної душі. Бурхливої й такої ніжної водночас.
Ти вільна!!! Вільна від людей, від світу. Але лише на якихось півгодинки, тоді, коли зупиняється час, а місто губиться в ранковому росяному тумані. І не зупиняєшся тільки ти, слухаючи чарівну тишу часткової свободи, яка дає змогу по-справжньому жити…
Своєрідний романтизм XXI століття, або хвороба небагатьох людей, заполонив твої душу й серце…
Новий день, новий час, нові люди. А може, змінилися лише ми? Можливо… Але відповідь на це питання нам ніхто не дасть… Поки що…
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.