Об’єднаймося

Даниіл Горянін,

учень групи ІП-ФМ-43 (11 клас)

6 серпня 1915 року. Східний фронт. Із спогадів бійця: «Я не можу описати озлоблення та сказ, з яким ішли солдати на німців, що труїли нас. Потужний рушничний і кулеметний вогонь, шрапнель, що густо рвалася, не могли зупинити натиску розлючених солдатів». Ця цитата ілюструє момент Першої світової війни під назвою “Атака мерців”, у якій близько 60 бійців дали відсіч семитисячній армаді німців. І я задумався: що саме спонукає людину йти на смерть, воювати за батьківщину? Спробую це з’ясувати.

Психологи довго думали над цим питанням. Для цього вони віками вивчали мозок людини й прийшли до висновку, що він розглядається, з точки зору умовного поділу, на три частини. Перший – це наш людський, який дає змогу творити щось нове та рухатися вперед. Другий – собачий, його функція відповідати за мову та дикцію, яка дозволяє нам, наприклад, створювати пісні та вільно володіти риторикою. Третій – рептилячий, його функцією є інстинкт виживання, він стає як нашим захисником, так і ворогом. Саме завдяки йому людина може відчувати страх стихійного лиха та нервувати через проблеми, а також заздрити й убивати. Науково доведено, що саме він викликає викид адреналіну, коли хочемо когось перемогти. Незважаючи на те, що наш світ став більш комфортним, дія цього мозку лиш трохи послабилася, тому зараз на Землі продовжуються війни, і люди йдуть вбивати собі подібних, не замислюючись над тим, чи гуманно вчинили.

І все ж таки, чи є цей феномен актуальним у наш час, чи все ж таки це пережиток минулого?

Термін “доброволець” у багатьох асоціюється з людиною, яка йде на фронт заради захисту батьківщини, а дехто вважає, що це варвари, котрі прагнуть убивства. Дуже добре, що можемо зараз, на відмінну від минулих літ, знати кожного бійця, який пролив кров за наш спокій та майбутнє.

Люди, які не боялися віддати своє життя заради миру наступних поколінь, завжди викликали повагу в суспільстві. Історія знає багатьох, котрі не зважали на смерть. Наполеонівські війни, на мій погляд, влучно демонструють суть справжніх добровольців. І дійсно, після Великої французької революції економіка новоствореної республіки була знищена, а політичні органи не мали сил протидіяти анархії в державі. Але, незважаючи на це, у листопаді 1799 року Франція почала військові дії, які тривали понад шістнадцять років. Видатною постаттю на той час став молодий генерал-артилерист Наполеон Бонапарт. Для французького народу він став символом надії створити Велику Імперію та перемогти тисячолітнього ворога – Великобританію. Віра у свого лідера пробуджувала патріотичний дух, і сотні були готові віддати життя заради мрії та йти за полководцем. За історичними даними, в армії Наполеона було більше мільйона бійців. Колосальна статистика для того часу, бо Британська імперія, яка панувала на всіх континентах світу, мала у своєму складі близько двохсот тисяч регулярних військ. Наполеонівські битви – це яскравий приклад того, як люди готові добровільно йти воювати заради свого ватажка й батьківщини.

Часто література пов’язана з дійсністю. Особливо цікаві, на мій погляд, твори військової доби. Вони завжди наповнені захопливими сюжетами та інтригою. Найкращий твір, який, на мою думку, влучно розкриває феномен добровольця, це повість Павла Загребельного “Дума про невмирущого”. Ідея полягає в тому, що український юнак по своїй волі йде на фронт захищати батьківщину. Незважаючи на те, що потрапив у полон, його бойовий дух незламаний. Він є символом боротьби за своїх рідних. Історія цього молодого солдата, Андрія Коваленка, учить кожного з нас бути нескоримим і боротись до кінця за свою країну попри всі перешкоди.

Еріх Ремарк казав, що в темні часи добре видно світлих людей. Я намагаюся зрозуміти феномен добровольця й на прикладі хлопців, які здобули освіту в нашому ліцеї та віддали своє життя за майбутнє рідної України.

Антон Цедік ….

Багато років готувався, шукав однодумців, вивчав військову справу й добровільно пішов служити в той час, як усі намагалися ухилитися. Проходячи підготовку в армії, хлопець читав бійцям лекції з історії. Пропагував здоровий спосіб життя, якого й сам суворо дотримувався. Чесність була для Антона однією з найвагоміших рис. Окрім військової справи, любив мандри: побував на Говерлі, на півночі Росії, на Уралі, на Кавказі та в Кримських горах. До речі, бажання потрапити до Французького легіону було обумовлено не зароблянням грошей, а набуттям бойового досвіду.

Серед документів сина мама, Ольга Цедік, знайшла листівку товариства, яке вивчало трипільську культуру. Це кодекс воїна, два пункти в якому виділено маркером: «Не мирися зі злом, зло, що залишається без покарання, збільшується, провина на тому, хто залишив його непокараним», «Цінуй волю, прагни до неї. Краще померти стоячи, ніж жити на колінах». Серед документів було багато ліричних та філософських віршів. Власні записи з курсів східної філософії, ескізи, думки, спроби вивчити латину під час Майдану. Самоосвіта й прагнення до мистецтва простежуються в Антона впродовж всього життя.

18 лютого на Майдані хлопець вів себе героїчно. Його не лякали ні гранати, ні «коктейлі Молотова», ні одежа, яка загорялася прямо на ньому. В Антона порвалося взуття, але він ішов на новий штурм, будував барикади, виносив поранених, бо завжди бачив себе в епіцентрі боротьби: спершу на барикадах, а потім на війні.

На жаль, Герой України, доброволець Антон Цедік, псевдонім Еней, загинув 29 серпня 2014 року. Це сталося під час виходу з Іловайського котла. Він загинув із своїми товаришами від кулеметної черги. Поховали випускника нашого ліцею 8 вересня 2014 року в місті Полтаві. А для нас він став символом вічної боротьби за рідну землю, незламним і нескореним!

На честь Енея названо авдиторію в Полтавському міському багатопрофільному ліцеї №1 імені І. Котляревського. Він з нами, доброволець, науковець, дослідник, вірний син України! А для мене – взірець патріота!