Підеш ти дорогою, іноді бігтимеш, а в якийсь момент зупинишся. Побачиш інші дороги: вони тікатимуть серпантином у гори, спускатимуться вниз до моря, бігтимуть у зворотний від тебе бік. Ними теж ходитимуть люди, бігатимуть, стоятимуть, озиратимуться. 

Колосся навколо зміниться: ростиме, дозріватиме, засихатиме. Іноді тобі здаватиметься, що разом із ним і ти засох, схилив голову до землі. Але літо змінить осінь, день – ніч. А під місячним світлом усе буде зовсім іншим, ніби сріблястим, майже дзеркальним. У цих дзеркалах ти побачиш себе збоку. Повір, це зовсім інша людина. Молода, юна, амбітна. І вона, ця людина, на тій же дорозі. Ось тоді ти побіжиш так швидко, як ніколи. Амбіції треба кудись подіти, тому вони іскритимуться зірками в тебе під ногами, зроблять ніч яскравішою за день.  

Колись дорога закінчиться. Це може бути прірва просто за рогом або глухий кут, мертва петля. А може, твоя дорога виведе до моря. Але сліди на цій стежці, широкій чи вузькій, рівній чи скелястій, залишаться на довгі століття.

Поділитися з друзями