Словесні барви, тихі й мовчазні,
Про щось шепочуть вірному поету.
Вони, наповнені безмежністю краси,
Дарують незрівнянні почуття сюжету.
Рожева ніжність хмарок-баранців,
Червона пристрасть аромату саду,
Смарагдовість пророслої трави
Та срібне мерехтіння зорепаду –
Усе у слові. Це – безмежний скарб.
Він надихає, сповнює теплом,
Хоч може зранить серце, сколихнути душу,
Але навік живе в поета під крилом.

Поділитися з друзями