Йшла Марічка по водичку,
Щоб умити своє личко.
Зазирнула в глиб криниці –
І не стало молодиці.
Де пропала та дівчина,
Що ті очі — мов краплини,
А вуста — то цвіт троянди,
Голос — пісенька лаванди?
А Марічка під водою
Не зустрілася з бідою,
Бо знайшла дарунок долі –
Браму від шляху до волі.
А за брамою — хороми.
Там багатства цілі тонни.
В тім палаці все пригоже:
Там дівчина жити може,
Адже шати та кришталь
Не приносять їй печаль,
А підносять гарний настрій
Та можливість здійснень мрій.
І набрала в царстві таїнств
Повні жмені тих багатств.
Повернулася до брами
Та вхопилася руками
За коштовності завзято,
Адже хоче взяти злато
Й принести своїм старим
Славу й гроші в бідний дім.
А вода її тримає
І на волю не пускає.
Та й багатство — то не дар:
Діє як міцний тягар?
Розгубилася Марічка –
І погасла, як та свічка.
Що робити, вже не знає…
І багатство там лишає.
Ще раз підійшла до брами –
І торкнулася ногами
До рідненької землі.
Опинилась у селі.
Вже заждались її рідні,
Бо вона у них — єдина.
Їм не треба різне злато,
А лиш донька в рідній хаті.

Поділитися з друзями