Моя дівчинко-війна, я вже в дорозі. Ітиму до тебе пішки, бо правила нашої гри забороняють себе жаліти. Стираючи ноги в кров, не скажу, що сильний, бо все ж таки чоловік. Знаю: ти проти сексизму.

Я йтиму до тебе на звуки чарівних снів і на запах моїх улюблених парфумів, що в тебе на поличці.  «Ну так, вони пахнуть». Я просто знову хочу почути, що ти бачиш у небі. Які сьогодні хмари? Так хочу, щоб пішов дощ. Ти любиш цілуватися під дощем, а я люблю слухати, на що схожі калюжі.

Моя дівчинко-проблема, я мов принц без своєї принцеси. Летітиму далі, розсікаючи крилами хмари. А десь там, у іншому всесвіті, ти пункт призначення. Сподіваюся, ще мій.

Ти моя мала. Ти навіть без вад, примх і дивних забаганок. Ти ніби сонячний промінь! Ні, ти моє сонце. Ніби банк! І серце кричить: пограбувати б його на мільйон. Ні, на всі мільйони світу. Ти, моя безнадійна, ну принаймні була моєю…

Я буду йти стежкою місячного сяйва: тільки б ти вийшла назустріч. Не треба летіти, не томи білосніжні крила. Тобі ж ще дивитися зі мною на зорі…

Поділитися з друзями