Ніч. Не спиться. Раз у раз кручуся з боку на бік. То вмикаю, то вимикаю світло в намаганнях зручно вмостити перину.

Лежу. Із заплющеними очима. Намагаюся не думати про суцільну спеку, куди, здається, занурилася не лише вся кімната, а й моя стривожена душа. Чим стривожена? Можливо, летючими гадами, що скавучать на вухо, як ті малі пилорами. Можливо, твердістю подушки, яка чомусь удень була м’якою та привабливою. Може, стукіт гілок об віконну раму пробудив дитячий кошмар про монстрів чи крадіїв. Але ж восьмий поверх, у чому сенс?

Дивні нічні роздуми змушують переглянути давні фото та відео, які роками старіли в моєму інстаграмі чи icloud-і. Ностальгійно…

О, куплена тиждень тому книжечка. Настав її час! Цікаво…

П’ята ранку. Сенсу спати майже не зосталося. За вікном світає, наскільки це дозволяє захмарене небо. Десь починають свій рутинний рух автомобілі…

Час снідати!

Поділитися з друзями