Я — українка. Мені властиво любити природу та знатися на травах. Разом із маминим молоком душі передалося вміння відчувати небо та передбачати погоду. І досить довго, упритул до мого шістнадцятиріччя, я цілковито довіряла людям та прагнула гармонії. Аж поки сьогодні, у ХХІ сторіччі, друзі не звинуватили мене у відьомстві, навіть не спробувавши розібратись у причинах моєї інакшості.

Ці іновірці* вирішили, що мають право здійснити самосуд на підґрунті й досі не визначених гріхів. Для початку піддалися «ласощам» інквізиції: випробовували тортури, намагаючись «прищепити» мені почуття провини, гралися в ордалію**, знаючи, що я звикла не тонути у воді… А коли вони не отримали від мене жодного зізнання — прирекли на смерть. Мене мучили, як Анжелу де Лабарт***. Довго-довго й страшенно боляче. Ніби ще й не було цієї кількастолітньої боротьби із відьмами. 

Пам’ятаю, як мене прив’язували. Той стовбур був таким гидким… За мить спалахнула іскра – і перші язики полум’я жадібно залоскотали мої п’ятки. Вони все підіймалися й підіймалися, аж поки не дісталися ключиць. Далі стримувати крик сили вже не було…

Я — українка. І сьогодні я бачила, як мене спалили на вогнищі. Як такий парадокс трапився? І досі не знаю… Мабуть, таки воскресла. Бо в Україні інквізиції майже не було…

*Іновірці — 1) у первинному варіанті католики чи протестанти, що в Середньовіччі боролися з проявами «магії». 2) «тут» — люди зі слабким розумінням психології, які не здатні сприймати базові ази «нормальних» стосунків. Їм значно ближчі поняття маніпуляції та токсичності.

**Ордалії — випробування за допомогою води, коли жінку, запідозрену в чаклунстві, кидали у воду й уважали відьмою, якщо вона не тонула.

***Першою жертвою інквізиції стала Анжела де Лабарт, після чого смерті «відьом» стали традиційними виставами для людей.

Поділитися з друзями