Осінь завжди приходить ніби казка. Вистилає полум`яною ковдрою та густими туманами наші ілюзії. Торкаючись кожного куточка душі, залишає обережний відбиток мінливих крапель…

Осіння пора наступає лише тоді, коли густіше відчуваємо смак кави в безвітряний, тихий вечір… Ти сидиш ніби занурений у крилатий світ своєї маленької скарбниці… Думи літають і губляться в ночі, мов кораблі в зимовому морі. Дощ ходить містом мінливо, бурхливо, як і кохання, що сльозою непроханою стікає…

Листопад, листопад, листопад! Сумне авто пірнає в молоко туману, а сполохані промерзлі птахи шукають теплий промінь осіннього сонця. Надарма…

Мабуть, тиша стала метою цієї осені. До неї так довго треба йти. Адже тиша душі тримається так хистко, настає так рідко. Бо людина як бурхливий океан, у глибині якого заховано скарб. Знайти його так не просто в неспокійній воді, у невгамовних хвилях житейських…

Поділитися з друзями