Густий туман поглинув ранкову тишу міста. За вікном буденна картина: вітер, злива, сонні обличчя тих, хто поспішає неквапом у своїх справах. А увесь світ, здається, загорнувся в сіру ковдру хмар. Надовго…

Примостившись якомога зручніше, поринаю у світ літер і слів… І раптом, розплющивши очі, бачу перед собою маленьку дівчинку з рудим волоссям і поцілунками сонця на щоках. А в руках у неї… сім кольорів веселки!

У дитячому світі завжди живе магія. Я відчула цю казкову атмосферу в її бурштинових очах. Душа наповнювалася теплом гарячої кави з молоком, а в серці звучала музика. Вітер закрутив нас у танці барвистого листя й прохолоди. Усмішка дівчинки світила яскравіше зірок, а пухка шаль її тепла зігрівала промінчиками сонця.

“Місто парасольок… – прошепотіло дівча. – Якщо в повітрі пахне свіжістю, а пташки проспівали останні свої пісні, пам’ятай, настав мій час. Тільки не забудь узяти парасольку”.

У вікні пливли веселкові хороводи парасольок.

Час настав…

Поділитися з друзями