Рік видався напрочуд тяжким: дві операції, випалені легені та смерть Джині. Сибірські ліси були моєю батьківщиною, а ця кішка – справжньою віддушиною. Про операції нічого й говорити: хтось «круто» покатався. Надворі стояв листопад – і настрій не покращувався. Хотілося дива. Якоїсь казки… А нещодавно зловив себе на думці: «Чекаю снігу».

Нічого не подумайте: мені вже далеко не 5 рочків, і я досить-таки дорослий. Але розумієте, сніг для мене – щось сакральне. Ці маленькі сніжинки, які запорошують вулиці, ніби очищають душу від моторошного доробку. Моє сумління біліє зі скронями дерев, і я впевнюсь у тому, що життя продовжується. Мені достатньо однієї хуртовини й приємного рум’янцю, аби знову повірити.

Між нами кажучи, уже третій день поспіль не відходжу від вікон. Сподіваюся, небесна обсерваторія змилується й покаже довгоочікуваний порятунок. За прогнозом скоро має початися… 

Чекаю снігу!

Поділитися з друзями