Хей, привіт! Так, так, не дивуйся, це я – маленький метеор, який виконує мрії багатьох жителів вашої Планети. Ти знаєш про мене ще змалку і я впевнений, що хотів познайомитися зі мною ближче. Мене ще називають Падаючою Зіркою – чарівною паличкою, яку можна побачити тільки в мультиках. Принаймні, так вважають дорослі. Насправді ж мій світ наповнений мільйонами таких, як я. Нас навіть більше, ніж піщинок на пляжі в Майямі. Та це не головна мета мого візиту.

Ти вже достатньо дорослий, аби зрозуміти, вислухати й допомогти вирішити нашу проблему. Ти – наша остання надія. Ти – особливий. Звідки я знаю? Єдинороги із твоїх снів розповіли мені все, про що ти мрієш і чого прагнеш. Своєю поведінкою ти нагадав мені моїх зіркоручників (по вашому – друзів). Ми товаришуємо з перших днів життя. Разом ходили до зіркосадочка, разом смакували зірковим пилом, навіть засинали під світло синього заходу Сонця на Марсі разом. У нас не було жодних секретів чи таємниць один від одного. Ми мали одну мрію на всіх: стати помічниками короля, що зветься Сонцем. Але, як відомо, час у космосі інший. У вас його головними друзями є години й хвилини, а в нас час вимірюється обертами. Ні, не кількістю обертів каруселі на майданчику чи коліс у татовому автомобілі. Там, нагорі, усе набагато складніше… Утім, не бери в голову.

Так про що це я?

Одного разу до нашого міста надійшла жахлива звістка. Найближчого зіркоручника нашого короля звинувачують у крадіжці листа. Авжеж,  згоден, дивна причина, але дуже доречна. Так повелося, що ще в дитинстві наш господар закохався в сестру вашої планети – Венеру, чарівну дівчину з бурштиновими очима. Вона намагалася не помічати свого прихильника, пояснюючи це тим, що він, мовляв, не заслуговує на її вроду. А якщо ж зіркоручник і справді її кохає, то нехай напише про свої почуття на папері й надішле їй листа зірковою поштою.

Розгублений і закоханий парубок безперервно сидів біля каміну, аби виконати забаганку юнки. Ночами й днями не їв, не пив, не спав, тільки писав та писав… Коли ж справу було завершено, жовтогарячий легінь надіслав листа коханій із надією отримати відповідь. Але марно.

Обурений, заплаканий, він побіг до свого найкращого зіркоручника Меркурія, аби поділитися своєю історією. Увійшовши до будинку, раптом почув знайомий голос дівчини зі своїх снів. Венера сиділа поруч із Меркурієм, а в руках тримала конверт. Його радощам не було меж, уже нічого не цікавило, окрім її усмішки, наповненої променями любові, та очей – крапель метеоритного дощу.

Минуло з тих пір уже чимало років, але так ніхто й досі не відповів на головне питання: «Чи вміють зірки писати листи?» Бо ті, що стають щасливими, на дрібниці вже не зважають…

Поділитися з друзями