Коли ворог ступив на нашу землю, світ перевернувся й для мене. Клята війна знищила тисячі життів. І продовжує нищити… Проходжу  майданом Незалежності в Києві чи Каштановою алеєю в Полтаві, а серце розривається від болю. Тисячі прапорців майорять над землею на честь загиблих воїнів… Тисячі…

А як же їхні сімʼї? Як матері пережити смерть дитини? Удові – смерть чоловіка? А діти? Діти лишаються без опори! Бо захисники йдуть у бій, ризикуючи власним життям заради родини, заради України.

Мій тато служить в армії, починаючи з 2014 року. Він багато пережив такого, що страшно уявити. Не раз бувало, що снаряди прилітали в декількох метрах від нього, але він продовжував обороняти Україну.

Минулого року тато отримав серйозне поранення в ногу. Ми так раділи, що він живий! Але незабаром лікарі сказали, що… шансів врятувати ногу майже немає. Тож поїхав лікуватися за кордон. І диво таки сталося: лікарі пообіцяли допомогти!

Це був дуже важкий час як для батька, так і для мене, для всієї родини. Ми подолали його разом. Зараз тато може спокійно ходити й каже: “Маю сильного янгола-охоронця, котрий багато разів рятував”. Наразі тато повернувся на службу, продовжує боротьбу за нашу перемогу.

Щодня йдемо до перемоги, але платимо за це дуже високу ціну. Тож не будьмо байдужими, цінуймо спокійні ночі, бо хтось тримає наше небо. Мрію, вірю, живу надією! Нехай закінчиться війна! Нехай в Україні запанує мир! І всі тати повернуться!

Поділитися з друзями