Мені подобається зелений чай, зимові дні, сірі будинки, поезія… Сум повільно огортає небо. Радість стікає шпалерами вниз. Кутаюся в ковдрочку в ліжку, споглядаю мальовані зірки на стелі… Депресивна мрійниця. 

Повна апатія, стан байдужості та червоного вина в одному бокалі. Цікаво, чи не так? Хочеться птахою злетіти до грозових хмар й обійняти крилами перші краплини дощу. Із часом вони перетворяться на сніжинки паралельно з тим, як охолоне моя душа. Серце співає під мелодію вітру, пір’я-нерви танцюють танго між дзеркал небес. 

Відчуваю себе зів’ялим соняхом у полі розкішних квіток маку та пишних колосків пшениці. Так і хочеться їм на зло зацвісти, забуяти… Ніжним ароматом розноситися по світу, немов ніхто не проти. Хоча про що я? Ніхто навіть і не помітить тонкого аромату свіжої квітки…

Поділитися з друзями