Усе почалося з малого промінчика, який заглянув до мене. Лоскочучи обличчя, він освітлював усю кімнату, наповнював її теплом і затишком. Я не в захваті, коли будять, але, скажу відверто, що в цьому промені сонця було щось особливе. Уперше за довгий час я не побігла зашторювати вікно, аби поспати ще довше, а начебто рухалася з ним в унісон. 

Ранок. 

Мій сонячний друг розташувався на ліжку, але я не піддалася спокусі.  Уже давно не прокидалася так рано. Ба! Цей день став винятком. 

Чим себе зайняти? Чесно кажучи, знайшла відповідь досить швидко, адже обсяг роботи рідко коли зменшувався, але не сьогодні. Це був момент, коли слід було відпочити не тільки тілу, а й розуму. Речі, які я любила, давно вже стали буденною справою, тому трохи втратили свою цінність. 

Що ж мені не властиве? Напевно, малювання.  Обрала лише найяскравіші кольори старої палітри. Аркуш заповнювався химерними плямами-образами, але я сподівалася, що результат вразить.  Непомітно для мене пензлик усе частіше занурювався в холодні відтінки. З часом картина перетворилася на суцільну темну пляму. Але вона набула певної сакральності. О-о-о, у цьому щось є:  маленька частинка мене…

Обід.

Промінь переліз на двері. Можливо, час вийти прогулятися? Погода  нині чудова: чисте небо, тротуари, присипані снігом, і сонце, яке ще не гріло, але надихало. Мене минало багато людей. Усі, заклопотані, кудись поспішали. «Результат гонитви – це не тільки гроші, слава чи похвала, а й досить часто порожнеча всередині», – подумала я. Але хто знає, куди вони квапляться: може, на побачення або за найсмачнішою кавою в місті… Я могла робити лише припущення. Ці ж люди-бігуни були подібні до фігуристів. Спостерігала, як вони кумедно проклинають ожеледицю, забувши закони фізики, аж поки сама не стала жертвою льодового явища. Сила тертя, а точніше, її відсутність, стала спонсором синців. Напевно, час іти додому…

Вечір.

Сонце майже сховалося за обрій, тому мій друг-промінчик з яскравого перетворився та тепло-помаранчевий і наносив останні штрихи. Шафа змінила відтінок, напевне, треба поскладати речі чи стерти порох. Прибирання ж може стати своєрідним відпочинком?.. 

Дивно, адже  сьогодні в кімнаті панував порядок… Що ж він мав на увазі? Довго сиділа-думала… Нарешті згадала – скелет. Невже мій друг бажає, аби я те згадувала? Чи він, можливо, зовсім і не друг… 

Останні штрихи стали для мене фатальними. Відпочинок перетворився на прірву, з якої я, можливо, і не вибиралася… Поринувши в самоаналіз,  уже й не слухала наступних вказівок, хоча сонце давно зайшло. Може, краще було б поспати зранку довше… І діаграма дня була б інакшою..

Поділитися з друзями