Зима. За вікном уже 12 ночі, а я все ніяк не можу закінчити ту важку задачу з алгебри. Вирішила вийти на балкон та подихати свіжим повітрям.
Сніг невпинно падав на землю, нагадуючи ту безтурботну пору, сповнену щастям і радістю. Раптом постріл, за ним другий – у будинках миттєво спалахнуло світло, мешканці швидко побігли в підвали, на ходу хапаючи документи. А я все стояла та згадувала чудові моменти спокійного життя.
У кімнату забігла схвильована матуся й наказала швидко збирати речі, оскільки залишатися у квартирі небезпечно. Це вперше… Раніше в нашому районі не було чутно пострілів. Ще вчора я була дитиною, яка мріяла про світле майбутнє, а сьогодні… ховаюся від куль окупантів.
Так багато дітей бачили жахливі сцени руйнівної війни. І ці спогади назавжди закарбувалися в їхній пам’яті як спомини про дитинство. Їхні мрії змінив страх. То чому ж через фатальні помилки дорослих страждають невинні? І доки війнами вирішуватимуть непорозуміння?!

Поділитися з друзями