І у світ широкий кинули:
Жорстокість у всій красі.
Вітер вже дме кілометрами
На просторах скляної душі.

Книга ніким не прочитана,
Не витримали люди облав…
Болем вода вже просочена
І трави зав’яли від травм.

Душа грішна оступається,
Падає, бідна, у прірву мрій.
Те, що пшеницею звалося,
Обвиває ноги молоді.

Щасливим кінцем не маримо:
У життя таких ніколи нема.
Природу, на жаль, не знаємо,
Юність проводячи дарма…

Поділитися з друзями