Творчість Б.-І. Антонича – нескінченне джерело натхнення не тільки для письменників, а й для звичайних путників, яких цікавлять одвічні питання. Але що промовляють до нас його твори? У чому ж людське щастя?

Кожна особистість – художник, який сам обирає кольорову гаму й тематику свого життя. Б.-І. Антонич майстерно відобразив цю думку у вірші «Дороги», бо всі мають можливість обирати долю: «Розгорнулась трава, наче книжка. Зашуміла трава і принишкла, простелилась нам юним під ноги». І здається, наче «тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами) й душа прагне обійняти увесь світ: «О, відкрий нам свої таємниці, дивний місяцю мідянорогий!», бо «в дорогах звабливая врода (о зелень! о юність! о мріє!)». Але автор тихенько нагадує, що «наша молодість, наче природа, колосистим ще літом доспіє», тому дуже важливо обрати дорогу розвитку, щоб і в старості ніжно усміхатися, почувши як «розспівались таємно дзінь-дзелень цвіркуни в конюшні пахучій».

Кожен вірш Б.-І. Антонича просякнутий любов‘ю до природи, адже юнак виріс у мальовничому краї Лемківщини й пізнав істинний сенс життя в гармонії. І в поезії «Весна» ми чуємо нерозривний зв’язок поета з довкіллям: «Росте Антонич, і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи». Письменник із усмішкою оспівує вишні, що «цвітуть кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем», із ніжністю розуміє, що він всього лише хрущ, що «жив колись на вишнях тих» і бачив, як «їх оспівував Шевченко». У вірші «Весна» бачимо дорогу тихого життя в злагоді з довкіллям. Саме її обрав Антонич.

Доля завжди в наших руках, і кожен обирає власний шлях широкий, але хай там як, а варто пам’ятати: «Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п‘янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем».

У цьому сила дороги, яка веде кожного до щастя й здійснених мрій!

Поділитися з друзями