Тарас Шевченко – художник, що малював не лише пензлем, а й словом. Бунтар, який кинув виклик імперіям, не маючи нічого, крім пера й серця, що палахкотіло вогнем свободи. Його слова – це більше ніж поезія. Це код нації, написаний сльозами кріпака й кров’ю пророка.

Але ким би він став, якби народився сьогодні?

Уявіть собі: 2025 рік. Шевченко сидить у маленькій квартирі на околиці Києва – модняві джинси, яскрава худі-вишиванка. «Думи мої, думи мої…» – зітхає Тарас, закидаючи каптур худі на голову. У руках – смартфон, в очах – вічність. Лампа кидає жовтувате світло на стіл, завалений нотатками. Усе навколо – сучасне, але в ньому досі тліє вогонь давніх часів.

Шевченко – блогер. TikTok – його новий «Кобзар».

– Друзі, що ж, це мій перший стрім. Знаєте, колись мене заслали в степи, бо я писав правду. Тепер мене банять за те саме. Що змінилося? – каже він, і його відео злітає в тренди.

– Сьогодні я піду в люди й запитаю, чи готові вони віддати останню копійку за правду. Бо знаєте, колись я віддав за це своє життя…

Шевченко йде вуличками Києва. Зупиняє людей, простягає їм аркуш із власними рядками:

– Прочитайте. Що ви відчуваєте?

Хтось пробігає повз, навіть не зупинившись. Хтось знизує плечима: «А що це?» Але є й ті, у кого в очах спалахують іскри:
– Це ж… Шевченко? Це про нас!

Відео стає вірусним. Його підхоплюють медіа. Шевченко в TikTok! 10 мільйонів переглядів. Коментарі палають:

💬 «Цей дядько реально крутий, респект!»

💬 «Тарас, вибач, але це просто бомба!»

💬 «Так от про що насправді була література в школі…»

А він би відповів: «Дякую, браття. Пишу, як є. З серця».

Twitter? О, тут би він справді розвернувся! Там є обмеження на кількість символів, але Шевченко й так любив лаконічність:

🔹 «Огонь запеклих не пече…»

🔹 «Вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров’ю волю окропіте».

🔹 «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!»

🔹 «От тому в лихі години ми затяті й вперті, бо для вільної людини рабство гірше смерті!»

🔹 «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».

Мільйон ретвітів.

Це не просто рядки. Це вірусні пости, які розлітаються світом. Шевченко не пише — він вигукує. Він не римує — він стріляє словами як кулями.

Він читає новини й відчайдушно тисне кнопку «Поширити».
«Знову жбурнули Україну в бурю, знову брат брата продає…» – пробурмотів сумно й запалив люльку.

Але Тарас би не просто скролив стрічку. Він був би фронтменом нової революції – у соцмережах, на вулицях, у кожному серці.

А одного дня взяв би телефон, подивився в камеру й сказав:

— Я не для лайків писав. Я для тебе писав. Почуй мене…

Це крик душі, який досі лунає в наших серцях.

Дивовижно, але його слово й досі таке живе. Прочитайте вголос рядки з «Кобзаря» – і відчуєте, як його біль, його туга і його нескореність прокидаються у вас.

Шевченко – не той, що у бронзі чи сумно дивиться з портретів. Він – у вітрі, у грозах, у шелесті жита на широких ланах, у перших променях сонця над Дніпром й у вільному польоті птахів.

Бо Шевченко – код нації. Він віруситься не в соцмережах, а в серцях. Його рядки – це не просто вірші, а алгоритм української душі, який передається з покоління в покоління.

Він міг би бути блогером, ютубером, інфлюенсером – але насправді уже давно вийшов за межі всіх платформ і кордонів. Його слова не потребують хайпу, бо вони – у душі кожного, хто відчуває Україну.

І доки звучать його слова, доти ми НЕПЕРЕМОЖНІ.

 

Поділитися з друзями