– Бабуню! – гукає Фрідер. – А коли ти повернешся додому ?

 – Ой дитино, – мовила вона. – Мабуть, увечері. Займися чим-небудь. –  Бабуня пішла. 

Фрідеру було нудно, тож він вирішив прогулятися, побачив свого друга – і дещо придумав…

 – Андрію! –  гукнув Фрідер свого друга. – У мене ідея: давай наліпимо вареників для нас і для бабусі.

 – Ммм, гарна ідея, – зрадів Андрійко. – Ходімо мерщій!

Хлопчики поспішили у квартиру й розпочали підготовку.

 – Тож починаймо! – мовив Фрідер. – Нам потрібно зробити тісто та начинку. Пропоную приготувати вареники з картоплею. 

Андрійко підтримав пропозицію. Вони  склали список і почали  шукати продукти. Борошно дістати було найважче, бо зберігалося на найвищій полиці. Тож Фрідер вирішив узяти стілець і дістати пакет. Але коли вже взявся за пачку, його похитнуло й хлопчик ледь не впав, але Андрійко встиг допомогти. 

Дістали бабусину книгу рецептів, усе робили, як там написано. Андрійко почистив, зварив та потовк  картоплю, а Фрідер місив тісто. Авжеж, хлопчик пів пачки борошна перекинув і замацькав обличчя. Але все ж таки наліпили вареників. А тепер найцікавіше: що ж робити далі? У книжці… не сказано… Тому вирішили варенички… посмажити на пательні.

Увімкнули плиту, поставили на вогонь пательню. Налили олії й поклали декілька вареничків. Хай смажаться!

Фрідер пішов відмивати руки й обличчя, а Андрійко – шукати пластир, бо обпік руку. Та вже за кілька хвилин хлопці почули дивний запах… горілого! Подивилися один на одного й побігли на кухню. Відчинили двері – а там… чорний дим валує від пательні. Фрідер підбіг до вікна, відчинив навстіж, а Андрійко подивився на годинник і розумів, що скоро прийде бабуся.

Шокований, він не знав, що робити далі, і перше, що спало на думку, учинив: схопив пляшку води й вилив у пательню. 

 – Андрію, що ти наробив? – репетував Фрідер, не бачачи за димом свого друга. 

 – Я просто вилив во….

Не встиг Андрійко закінчити думку, як зрозумів, що зробив ще гірше: тепер до диму домішалася ще й водяна пара. 

Раптом відчинилися вхідні двері й до квартири зайшла бабуся. Як тільки вона переступила поріг, відчула запах горілого й поспішила на кухню. Хлопці вже почали прикривати смаженину рушником, але запах видавав усе. Коли бабуся зайшла на кухню й побачила, що небезпека минула й життю хлопців нічого не загрожує, усміхнулася. Але хлопці не зрозуміли: не кричить, не сварить, а… усміхається. Що ж далі?

 – Як триває процес приготування вареників? Бачу, гірше, ніж ви очікували. 

Вона підійшла до книжки рецептів і перегорнула сторінку, де написано, що робити, коли наліпили вареників. Фрідер й Андрійко подивилися один на одного з німим питанням: “Як? Ми ж дивилися, там не було цієї сторінки”.

Бабуся поклала на стіл пакет із купленими варениками.

 – Ох, онучата!.. Наступного разу вчитиму вас готувати варенички, – і тепло посміхнулася.

Звичайно, хлопці прибрали кухню під наглядом бабусі й залюбки смакували варенички, обговорюючи помилки…

Поділитися з друзями