Фрідер і вареники
– Бабуню! – гукає Фрідер. – А коли ти повернешся додому ?
– Ой дитино, – мовила вона. – Мабуть, увечері. Займися чим-небудь. – Бабуня пішла.
Фрідеру було нудно, тож він вирішив прогулятися, побачив свого друга – і дещо придумав…
– Андрію! – гукнув Фрідер свого друга. – У мене ідея: давай наліпимо вареників для нас і для бабусі.
– Ммм, гарна ідея, – зрадів Андрійко. – Ходімо мерщій!
Хлопчики поспішили у квартиру й розпочали підготовку.
– Тож починаймо! – мовив Фрідер. – Нам потрібно зробити тісто та начинку. Пропоную приготувати вареники з картоплею.
Андрійко підтримав пропозицію. Вони склали список і почали шукати продукти. Борошно дістати було найважче, бо зберігалося на найвищій полиці. Тож Фрідер вирішив узяти стілець і дістати пакет. Але коли вже взявся за пачку, його похитнуло й хлопчик ледь не впав, але Андрійко встиг допомогти.
Дістали бабусину книгу рецептів, усе робили, як там написано. Андрійко почистив, зварив та потовк картоплю, а Фрідер місив тісто. Авжеж, хлопчик пів пачки борошна перекинув і замацькав обличчя. Але все ж таки наліпили вареників. А тепер найцікавіше: що ж робити далі? У книжці… не сказано… Тому вирішили варенички… посмажити на пательні.
Увімкнули плиту, поставили на вогонь пательню. Налили олії й поклали декілька вареничків. Хай смажаться!
Фрідер пішов відмивати руки й обличчя, а Андрійко – шукати пластир, бо обпік руку. Та вже за кілька хвилин хлопці почули дивний запах… горілого! Подивилися один на одного й побігли на кухню. Відчинили двері – а там… чорний дим валує від пательні. Фрідер підбіг до вікна, відчинив навстіж, а Андрійко подивився на годинник і розумів, що скоро прийде бабуся.
Шокований, він не знав, що робити далі, і перше, що спало на думку, учинив: схопив пляшку води й вилив у пательню.
– Андрію, що ти наробив? – репетував Фрідер, не бачачи за димом свого друга.
– Я просто вилив во….
Не встиг Андрійко закінчити думку, як зрозумів, що зробив ще гірше: тепер до диму домішалася ще й водяна пара.
Раптом відчинилися вхідні двері й до квартири зайшла бабуся. Як тільки вона переступила поріг, відчула запах горілого й поспішила на кухню. Хлопці вже почали прикривати смаженину рушником, але запах видавав усе. Коли бабуся зайшла на кухню й побачила, що небезпека минула й життю хлопців нічого не загрожує, усміхнулася. Але хлопці не зрозуміли: не кричить, не сварить, а… усміхається. Що ж далі?
– Як триває процес приготування вареників? Бачу, гірше, ніж ви очікували.
Вона підійшла до книжки рецептів і перегорнула сторінку, де написано, що робити, коли наліпили вареників. Фрідер й Андрійко подивилися один на одного з німим питанням: “Як? Ми ж дивилися, там не було цієї сторінки”.
Бабуся поклала на стіл пакет із купленими варениками.
– Ох, онучата!.. Наступного разу вчитиму вас готувати варенички, – і тепло посміхнулася.
Звичайно, хлопці прибрали кухню під наглядом бабусі й залюбки смакували варенички, обговорюючи помилки…
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.