Азбука Морзе вже нам підвладна, мова жестів уже як рідна, але як же назвати розмову, у якій пожираєш мене очима?

Не мій. Чужий. Сторонній. За алфавітом знаю іще із сотню синонімів. Ворожий, шаман, дурник. Моя мрія і Кара Божа.

Розумієш? Заборонено так пропалювати душу: чорнота твоїх зіниць лякає. Скільки разів шепотіла: не можна. Стільки ж разів розуміла: пропала.

Вона знає на смак його губи, ти ж не знаєш їх навіть на дотик. Вони разом уже три роки, а він — постійно тебе під кулі! Сяде поруч і тупо роздивляється мікроскопічно. Як хижак на жертву цілиться й не знає, чи варто вистрелити.

То вже сутичка мрії з реальністю. Не любов — апогей божевілля. Хоча розум і знає все про взаємозалежність, відчуваю його кожною клітиночкою…

Але якщо раптом він заговорить, просто зачепить нас, я не впевнена, що буду готова знову згорати в ньому дотла.

Поділитися з друзями