Ідеальна

Того дня Соломія йшла містом, міцно притискаючи до грудей стосик намальованих власноруч ескізів одягу. Дівчина не могла повірити, що ці стильні образи — її робота.

Вулицю, яку знала як свої п’ять пальців, не впізнати: новий масштабний білборд переливався яскравими кольорами на фоні сірого району. З екрану приємно посміхався Алекс Мандаренко — топовий дизайнер, засновник бренду «Мандер», її кумир, її натхнення.

«Ти ідеальна в нашому одязі», — солодкий голос звучав як заклинання, а дівчата, які по черзі з’являлися на екрані, стали тому доказом. Забувши про все на світі, Соломія й не помітила, як опинилася на дорозі. До тями її повернули різкі звуки гальм та сигнал машини, яка зупинилася просто перед нею. Жінка вискочила з автомобіля та гарячково допомагала Соломії піднятися.

— Боже, з вами все гаразд?— пані звернулася до дівчини, одночасно допомагаючи збирати ескізи, що розлетілися навсібіч.

— Так, здається, я в нормі,

— відповіла Соломія.

— Це ваша робота? —  здивовано спитала жінка, розглядаючи неперевершені образи на ескізах.

— Так, я даю життя старим речам і мрію стати дизайнером, — щиро відповіла юнка.

На щастя, Соломія не зазнала жодних травм. Легкий переляк одразу зник, коли водійка авто виявилася головним технологом бренду «Мандер». Жінка одразу помітила талант дівчини й запропонувала їй прийти на співбесіду!

Прокинувшись наступного ранку, Соломія перелякалася, що їй все наснилося, але візитівка на стільці — доказ того, що сьогодні дівчина йде в офіс самого Алекса Мандарнка. Та робота перш за все.

Уже за годину Соломія сиділа в невеликій кімнатці, яка слугувала майстернею, і перешивала старий одяг. Творіння, які з’являлися після роботи ножиць і набридливого звуку швейної машинки, претендували на життя на подіумах найвідоміших кутюр’є. У поспіху Соломія порізала палець і ніяк не могла зупинити кровотечу в доволі глибокій рані. Замотавши поріз, вона помітила, що кров проступає навіть через тугий бинт. «Та хай, заживе!» — подумала дівчина.

— Привіт, Соломіє, — почула вона знайомий голос Макса, але, захоплена роботою, навіть не підняла голови.

— Відкинь свою роботу, бо оладки самі в рот не заскочать.

Незважаючи на симпатію до Соломії, хлопець ненавидів моду, бо був палким захисником природи. Уже майже рік він працював на місцеву газету й брав участь у викритті темних секретів відомого бренду.

Соломія стрепенулася.

— Котра година? Я запізнююся!

Не чуючи землі під ногами, дівчина за пів години домчала до хмарочоса, на якому виблискувала золотом вивіска «Мандер». У холі її зустріла вчорашня знайома — пані Анна. Дівчина з подивом розглядала розкіш будівлі, піднімаючись скляним ліфтом до кабінету дизайнера.

Соломія ледве стримувала емоції, щоб не закричати від щастя: вона працюватиме тут, у місці, яке вважала недосяжною мрією. Обов’язків було небагато, і юна дівчина переконувала себе, що впорається. На завершення зустрічі Алекс подарував Соломії свій дизайнерський шарф як символ початку кар’єри.

Дівчина любувалася своїм зображенням. Цей шарф дійсно їй личив. «Не може бути!» — гарячково подумала Соломія, знявши бинт з пальця. На бинті не було крові, а рана зникла! Здається, і горбинка на носі зникла. Проте успіх, який чекав її попереду, відігнав усі сумніви та здивування: у неї попереду купа роботи.

По дорозі додому, уже в метро, Соломія отримала дивне повідомлення від Макса. Той наполягав на зустрічі та говорив, що це питання життя та смерті. Дівчина закрила месенджер і почала гортати випадкові відео, які з’являлися в TikTok. Усі її вподобання, звичайно, про моду з хештегом #тиідеальнаунашомуодязі. Низку відео про вродливих людей у брендовому одязі перервало відео дівчини з потворним обличчям, яка вигукувала щось про брехню та шкоду модного одягу «Мандер». Проте розібрати було важко чи то через дефекти в мовленні, чи то через поганий запис. Соломія з огидою вимкнула телефон, тим паче, що прибула на кінцеву станцію й виходила.

На годиннику майже 23:00. На вулиці, де жила Соломія, не було ліхтарів. Страшне відео ніяк не виходило з голови, і дівчині здавалося, що хтось нишком слідкує за нею в провулку. Вона вже не йшла, а бігла до під’їзду. Ще трішки… Ключ ніяк не хотів потрапити в отвір, коли чиясь рука торкнулася її плеча.

— Мія! — Це був Макс! Соломія не знала, чи кричати на нього, чи плакати.

— Як ти мене налякав!

— Ти навіть не уявляєш, що я знайшов, — хлопець не зважав на стан юнки. — Це сенсація! У мене є докази, що речі, які виготовляє «Мандер», токсичні. Я тобі завжди казав, що це все маячня, бо не існує одягу, який зробить тебе ідеальною.

Виникла пауза…

— Гей! З тобою все гаразд?

— нарешті Макс поглянув на Соломію. Дівчина виглядала ідеально: гладке блискуче волосся, сяюча шкіра. Шарф з тоненького шовку ніжно огортав її шию.

— Так, зі мною все добре, — відповіла Соломія, хоч сама сумнівалася у своїх словах.

Зранку дівчина пробудилася від того, що палець неприємно пік та кровоточив. Соломія знала, що пластир їй не потрібен: вона швидко одяглася та доповнила свій образ шарфом. Біль і рана зникли, як і неприємні висипання на обличчі.

Протягом усього тижня хлопець брав інтерв’ю в різних клієнтів бренду «Мандер» та проводив токсикологічні дослідження. Підозри про шкідливі речовини в одязі підтвердилися. Якщо перші два тижні люди забували про  хвороби та недоліки й справді ставали ідеальними, то вже через місяць колесо фортуни починало крутитися в зворотньому напрямку: клієнти скаржилися на труднощі з диханням, різку втрату ваги, біль у зубах і жахливі висипання.

Максиму не терпілося зустрітися з Соломією та поділитися сенсаційними новинами. Чашка кави застигла в руці, коли він побачив дівчину, яка заходила в кав’ярню. Він ледве впізнав ту, кого вважав своєю подругою: виглядала як модель із глянцевої обкладинки, ідеальна. Але порожній погляд і холодний вираз обличчя лякали.

— Привіт, як ти? — запитав він.

— Ідеально, не бачиш? — грубо відповіла дівчина, сідаючи за столик і поправляючи шовковий шарф. Макс із жахом помітив, що шарф Соломії від «Мандера», як і одяг усіх відвідувачів навколо.

— Я тепер працюю на фабриці «Мандера» провідним дизайнером, — похвалилася подруга.

Попри бездоганний зовнішній вигляд, хлопець помітив, що юнка неспокійна й важко дихає. Раптом Соломія нахилилася до нього й прошепотіла:

— Шарф… зніми його, я задихаюся…

Максим різко піднявся й зірвав аксесуар з тендітної шиї. У руках шарф перетворився на попіл. А навпроти знову сиділа його Соломія: не ідеальна, але з добрим виразом обличчя й сумними очима. Вона ніби злилася зі стільцем, бо було важко рухатися й говорити — токсини діяли й була потрібна допомога.

Дорогою в лікарню Максим розповідав подрузі про результати  досліджень і зізнався, що збирається нелегально пробратися на фабрику «Мандера», щоб викрити махінації. Соломія, як провідний дизайнер, могла допомогти йому потрапити до головного офісу.

Після одужання Соломія, щоб не викликати підозр, пошила точну копію шарфа, замаскувала сліди токсинів на шкірі, акуратно вклала неслухняне волосся й вирушила на роботу. І от, не без її допомоги, Максим потрапив до головного офісу. Побачене на екрані вразило: майже половина міста ходила як зомбі в одязі «Мандера», зовні ідеальні, але всередині заражені та хворі. Радари  показували пульти керування людьми, що стали ляльками в руках фірми. Брендовий одяг виділявся на екрані їдким зеленим кольором.

— Більше одягу — більше ідеальності! — рипів голос із гучномовців, оголошуючи нове гасло компанії.

— Соломіє! Прокидайся! — Максим трусив її за плече. Дівчина здригнулася, роззирнулася навколо й з жахом схопилася за шию…

Слава Богу, це лише сон.

Одразу після пар молодь вирушила в майстерню під назвою «Даємо життя старим речам». Тут юні студенти творили шедеври з використаного одягу, допомагали людям, економили воду й берегли природу. День минув продуктивно, стильні ескізи Соломії оживали під цокіт старих швейних машин. Пізно ввечері Соломія останньою покидала майстерню й раптом помітила блискучу подарункову коробку з червоним бантом. Вона манила серед купи старого одягу. Обережно відкривши її, дівчина знайшла ніжний, наче павутинка, шовковий шарф із брендовою літерою «М»…