Зошит із геометрії за 10 клас став місцем, де без сорому можу говорити про що завгодно. Чи то мовою рим, штрихів, чи домашніх робіт із фізики. Кожної ночі хочеться взяти за звичкою вже затяганий товстий зошит, розгорнути на будь-якій сторінці, узяти до рук гітару та підбирати мелодії до побаченого. Цікаво, як на мене подивиться вчителька математики, коли завершиться дистанційне навчання, коли до її рук потрапить цей гербарій почуттів… 

Його можна назвати хронікою того часу, коли тільки-но дісталася сонця, а зараз знову заперли в клітку та сказали о восьмій прокидатися, щоб вмикати уроки в ZOOMі. Спочатку лиш конспектувала теми про паралельні площини та їхні властивості, а згодом рука сама тяглася записати й інші шкільні предмети саме сюди. Та проблема в тому, що я ніколи не була тією старанною ученицею. Звісно, сумління маю, та інколи й наполегливість зі мною дружить, однак хвороба творця (голосно сказано!) додає свої грані до призми. Писала нариси. Просто якісь красиві метафоричні думки, поки хімічка розказувала щось про спирти. Тоді народився образ «Першого снігу».

Олівцем малювала портрети однокласників, поки вони вдивлялися в екрани, намагаючись не заснути з нудьги. 

Потім мою голову осяяла ідея, навіяна біографією Сергія Єсеніна, –  навчитися писати пером. Однак сторінки мого вірного друга виявилися занадто тонкими для таких витребеньок. На третину зошита просочилися плями. 

Уже більш-менш дорослі віршики не про осінь-чарівницю й весну-красну самі по собі з’явилися на уроках географії, а ритм чіткіше відчувався. Так і почали одна за одною народжуватися пісні. Якби не моя звичка кинути слово-три й відволіктися на інше, то набагато продуктивніше можна було створювати тексти. А тепер кому дописувати? Перегоріла, як той сірничок у фокусах про затухання силою думки. 

Скільки безсонних ночей я пережила з таким простеньким зошитом… Останні сторінки скоро заповняться моїм незграбним почерком, та його, на відміну від побратимів, я залишу на поличці з іншими спеціально заведеними блокнотами для вираження думок. Буде такою собі рукотворною чашкою серед гарно оздобленого сервізу, проте по вінця наповненою щирістю.

Поділитися з друзями