Світає… Час збиратися до ліцею. Уже минає січень, а справжньої зими не відчувається. На вулиці сиро й похмуро. Природа й люди вже давно чекають на сніг. Дуже потрібен він землі для багатого врожаю. Навіть зайцям у лісі сховатися важко. Вони ж сіру шубу на білу поміняли. Але, мабуть, більше за всіх сумують діти. Вони вже давно налаштували санчата та лижі. Чекають, виглядають – та марно. 

Доходжу до зупинки. Вияснилося, залоскотав прохолодний вітер. Розігнав пустун сірі хмари. І по небу, немов по голубому озеру, попливли “білі лебеді”. Це особливі, довгоочікувані “птахи”. Я в передчутті чогось казкового. І не помилився. Нарешті в повітрі пролітають одна за одною пухнасті срібно-білі сніжинки. Сніг видається пухом, що люб’язно скидають на землю хмаринки-лебеді. 

Усе довкола поступово ставало білим. І на душі повеселішало! Пухова снігова ковдра така ніжна й чиста, що важко відірвати від неї погляд.

Це зима створила таку казкову красу!

Поділитися з друзями