Жив у мене дуже неслухняний кіт, якого за це прозвали Пустуном. Він був справжнім бешкетником і розбишакою. То, бува, скибку хліба вкраде, то капці хазяйські під диван занесе. Якби не був він таким пронозою, діставалося би йому щоразу добрячого прочухана. Та незважаючи на усі його  капризи, всі його дуже сильно любили. 

Але, одного разу прокинувшись зранку, я не виявив біля ліжка Пустуна, який зазвичай чекає зі мною на сніданок, та шматочок ковбаси який йому перепаде. Батьки казали, що мабуть він пішов на прогулянку не дочекавшись сніданку, та моє серце одразу почуло щось неладне. Хоч Пустун і був дуже неслухняним, та він ніколи би не зрадив своїх традицій. «Мабуть він образився на надто жорстокі правила, і пішов шукать роздолля» – подумав я. Умовивши тата і маму, ми одразу вирушили на пошуки нашого улюбленця.Швидко обійшовши всі улюблені місця нашого улюбленця, і розпитавши сусідів, мої батьки поспішили на роботу, а я набравшись  одваги вирушив у найближчий ліс.

Шукавши до самого присмерку, я вже сам став думати про свою прийдешню долю. Думавши вже вертатися додому зі сльозами на очах, я несподівано почув жалібне мявчання- це без сумнівів був Пустун. Я побіг на звук пробираючи перед себе віти. Нарешті діставшись кінця лісу, я побачив свого улюбленця, він теж був дуже радий мене бачити. Я сів поруч з ним взявши його на руки, а небо якраз запалило своє свічадо, освітивши пишнозелені оздоби дерев. А ми так і сиділи з ним радіючи зустрічі.

Поділитися з друзями