Глибина щастя ховається в сонячній усмішці звичайного пішохода або ж маленького янголятка з бантиками та яскравими очима, які випромінюють тепло і радість водночас. Можливо, мене вважатимуть божевільною, але в цих очах я намагаюся знайти відповідь на бажані запитання. Як це – кохати? Сумувати до болю в животі? Літати метеликами, заспокоюючись таким чином. Та чи допоможе? А може, і  правда любов окриляє, надає поштовх зробити відчайдушний крок у порожнечу? Злетіти чи ховатися між стінами страху й принципів? Закричати, аби всі зрозуміли: я щаслива! Або ж поберегти емоції на довгоочікуване: «Ти вийдеш за мене?» Задушливе почуття невизначеності лякає…

І меркне світ навколо,

І я сама лечу кудись в бездонну стужу й можу

Ридать! Кричать! – та горло біль запер… (І.Франко.)

Усе! Досить! Не намагайся скористатися допомогою інших, більш досвідчених людей. Подивися собі в очі, щоб вкотре зрозуміти: кохання любить тишу. Не потривож, не налякай, не сполохай…

Поділитися з друзями