Мамо, чому в твоїх очах

Сліз більше, аніж ясних днів?

Чому у спалених містах

Дитячий сміх давно затих?

 

Чому замовкла колискова,

Що ти співала вечорами?

Тепер у неї слова сумнії,

А ми ховаємось в підвалі.

 

Де мій малюнок — синє небо,

І сонце, й птах, що там летить?

Тепер там дим, тепер нам треба

Молитись, щоб ще день прожить.

 

Чому болить у мене серце,

Від вибухів й нічної втоми?

Я по уламках крок ступаю,

Питаю, мамо: «Де ми? Хто ми?»

 

Скажи, чому цей світ жорстокий?

Чому без жалю нищать нас?

Коли мине страшна картина,

Коли скінчиться війни час?

 

Матусю, я обіймів хочу

Від щастя, а не від страху.

Про тишу мрію, мирні ранки,

Де б спів птахів квітчав весну.

Поділитися з друзями