Яка ж вона гарна, конвалія! Білосніжні маленькі голівоньки звисають донизу, вдивляючись у надра землі. Ніжні, лагідні, тендітні, здається, якщо торкнутися, попадають з тоненького, ледь помітного стебла. Їхній вигляд можна порівнювати з усім прекрасним, але мені, наприклад, нагадують легенькі дзвіночки, які, якщо б і дзвеніли, то ніжно-ніжно, чули б тільки комахи чи спіднички балерин. Вони, як сестрички, висять разом, ростуть разом, й усі схожі. Але їхній аромат не зрівняти ні з чим у світі.

Дивлячись на це створіння, відразу й не зрозумієш, що ті широкі темно-зелені, грубі, величезні листки – теж конвалія. Вони такі, щоб захищати від сильних дощів, які можуть потурляти голівоньки додолу, і від вітру, який потім здатен порозносити насіння по всьому лісу.

Як шкода, що краса цвіте й радує око всього-на-всього два тижні на рік…

Не дивно, що з такою чарівною квіткою пов’язано багато легенд. Наприклад, що конвалія виросла там, де крапали на землю сльози дівчини з туги за нареченим, що загинув у бою з загарбниками. Або про те, що конвалія виникла від сміху лісової дівчини Мавки, яка вперше відчувала хвилююче почуття кохання. Легенда, а так красиво…

Поділитися з друзями