Чорна темінь, та лише легкі проблиски жовтого сяйва. Перше питання: де я? Моє горло кричить щосили в надії щось почути у відповідь, але навколо тиша й більше нічого… 

Раптом голос чути там, де його не чекали: у серці. Я замовкаю в надії зрозуміти, що взагалі коїться й навіщо мені тут бути. Але у відповідь отримую: так треба. Та невдовзі все сама зрозумію. 

Великий простір, який, здається, ніколи не закінчиться, місячне сяйво, яке надає особливого затишку, та я наодинці зі своїми думками. Це був час, коли я блукала невідомою планетою, насолоджувалася моментом, багато розмірковувала, ні про що не турбуючись, та відкривалася сама собі. І тоді все сама зрозуміла: це була можливість зрозуміти, хто я, і знайти відповіді на питання, які так довго шукала навколо себе, але не в собі. 

Гучний звук будильника різко перервав мої фантазії. Та в цей момент зрозуміла, що це був всього-на-всього сон. А можливо, і не сон, а погляд у майбутнє. Одного разу космос може стати не тільки загадковим місцем для людства, а й утіленням спокою та тиші, де люди відкриватимуть себе, а свої думки й переживання залишатимуть на Землі. 

Інколи дуже не вистачає такої планети…

Поділитися з друзями