У кожному реченні є крапка. Вона  маленька, непомітна, але вирішальна. Як ховається за нескінченними словами сенс усього, так і крапка вміє сказати більше, ніж тисячі літер перед нею. Її можна недооцінити, але спробуйте прочитати текст без крапок. Чи буде це текст? Чи стане це хаосом, безладом без кінця і початку?

Крапка — це межа. Але чи завжди вона є завершенням? Інколи це двері, які ведуть у новий світ. Уявімо, що життя — це книга. Хтось пише й читає її зі сторінки на сторінку, обережно перегортаючи, ставлячи крапки після кожного речення, як завершення одного етапу й початок іншого. А хтось боїться ставити крапки, натомість розтягує речення комами, дописує пояснення, щоб не втратити ілюзію безкінечності. Але без крапки нема ясності. Вона — сміливість зупинитися й поглянути назад. Що залишилося в минулому? Чи був твій шлях гідним? І чи готовий ти зробити новий крок?

Крапка — це символ свободи. Коли ти ставиш її, то впевнений: “Я завершив. Я прийняв рішення”. І в цей момент відкриваєш місце для наступного речення. Кожна крапка вимагає внутрішньої сили визнати: щось закінчилося, прийняти це і йти далі.

А якщо крапка — це не фінал, а лише інший погляд? Її можна уявити, як і сонце на горизонті: спершу воно заходить – і світ стає темним, але потім — новий день. Нове речення. Новий шанс.

Тож крапка — це водночас кінець і початок. Зробіть паузу. Поставте крапку. І дозвольте життю написати наступне речення. Крапка.

Поділитися з друзями