Було це давно-предавно. Сонце жило на небі й дарувало світло й тепло всьому живому на землі. Люди, тварини й рослини за це його любили.

А дівчинка Соломія любила Сонце більше за все на світі.

Щоранку вона виходила в поле, щоб зустріти світанок, й увесь день  милувалася сонячним сяйвом.

Одного разу Соломія підняла руки до неба й попросила:

– Сонце, дозволь мені завжди бути поруч із тобою, ловити твоє світло, стежити за твої шляхом.

– Але ж тобі не можна жити на небі, – усміхнулося Сонце.

А тоді ніжно погладило Соломію по голівці й перетворило на прекрасну квітку з яскравими залотили пелюстками, схожими на сонячні промені.

 

Поділитися з друзями