Моє волосся дріботливо перетинали меридіани вечірнього ліхтаря. А він, як восьминіг, звабливо простягав свої щупальці. Хоча ні, знаєте,  тепер я бачу в ліхтарі метелика, чи, може,  пелюстки ромашки, чи, може,  хижі лапки павучка, який допомагає тягнути ниточки світових невидимих законів,  наче музикант, який імпровізує й імпровізує на клавішах темряви. 

 Схопила натхнення, прив’язала за ниточку до серця й не відпускаю. А ти так можеш ? 

Поділитися з друзями