Літнім дощем спадала я тобі на груди – і ми разом слухали пісню солов’я. Тендітні руки торкалися твого чола. Заплющивши очі, мріяв ти дістатися до небес. А як же я?.. Невже зостануся тут сама?.. 

Вустами, як краплинами дощу, припадала до твоїх плечей. Як же мені забути їх… В очах твоїх я бачила красу, любов і розуміння. Але в душі не палало вже нічого… 

Літній дощ та пісня солов’я не врятували твою жагу до життя… Усе стекло водою в невідомість…

Поділитися з друзями