Лиш дай свою руку…
Лиш дай свою руку… Біжи за мною, купаючи ноги в бурштиновій росі, у тиху безхмарну ніч…
Утечемо від усього світу, десь там, на вулицях покинутих будинків, знайдемо свої тіні…
Загубимося серед власних снів, шукаючи ту ж мить…
Будемо бігти м’яким килимом торішнього листя аж до нескінченності…
Щасливі та стомлені, нарешті повіримо тій згасаючій зірочці в руках божевільної…
Віднайдемо спокій у полі диких маків, рятуючи митців із палаючими серцями…
Зустрінемо утопію в людській подобі, у печері якої заблукав слабкий залежний…
Будемо вплітати чар-зілля папороті в запашні купальські вінки, відпускаючи їх у лісове озеро…
Закружляємо в танці сріблястих метеликів біля п’янкого вогнища, допоки не забракне сил…
Під звуки гітари відпустимо вбивче минуле, тримаючи в руках м’якеньке, пухкеньке щастя…
Затанцюємо в теплій склянці зимової паморозі, ховаючи сріблястий серпанок місяця за спиною…
Спалимо старі рукописи з чистими сторінками на висоті пташиного польоту…
Наповнимо келих своїх емоцій червоним запашним вином…
Перепливемо м’ятне озеро дитинства, минаючи ароматні літні поля…
Сховаємося серед хмаринок космічного попелу на полотні чорно-білого фільму…
Пригадаємо старі таємниці, які пам’ятає лиш Прірва, бо загублені в промінні світанку…
І розбіжимося неначе незнайомці, коли на землю ляже бузкове зарево заходу сонця…
Рівно о дванадцятій годині…
Згадаєш це колись, як казку, забувши мене і свої несміливі кроки…
Коментарі до публікації: "Лиш дай свою руку…