Знаєш, Люба Ноче, а я тебе кохала. 
Кохала до зникнення пульсу, 
До втрати свідомості. 
Від прірви вечора й до ущелини ранку
Стелила волошками шлях. 
Квіти замерзали. 
Тріскались. 
Бились, мов неякісне скло. 
Фальшивка. 
Хотіла стати новою музою,
Що здіймалася б на твоїх очах. 
Лише ввись. 
І… падала. 
Гасла. 
Дерла коліна об асфальт.
Стирала душу уламками дзеркал. 
Гризла каміння. 
Молотила час. 
Вичерпала термін придатності життя. 
Проте…
Під наліпкою «зіпсовано» знайшла ще один штамп: 
«Підлягає переробці». 
Використала даний шанс. 
Проклала міст між лезом мороку й світла. 
Люба Ноче, я все ще тебе кохаю. 
Але тепер по-новому:
Бачачи у волошках власне обличчя.

Поділитися з друзями