Сьогодні бібліотеку відвідує дуже мало людей. А даремно. Прийшовши туди, ти убиваєш одразу двох зайців. По-перше, потрапляєш у надзвичайно енергетичне місце. Місце сили таланту й розуму, генія й натхнення. Там можна знайти відповіді на серйозні питання чи відпочити душею, читаючи щось ліричне. По-друге, коли знайомишся з найкращими творами письменників, науковців, стаєш освіченою людиною, розширюєш власний світогляд, проводиш час із користю. 

Між іншим, мені до вподоби фентезі. Тож дуже люблю ходити до бібліотеки № 9, що на вулиці Халтуріна. Вона недалеко від мого будинку. Перший раз туди за руку привела мама, коли мені було років шість. Сподобалось усе й одразу: милі, привітні бібліотекарі, тиша й затишок, сила-силенна книжок! А що це значить? Це багато нових історій і пригод, цікавих подорожей, казкових героїв і реальних людей. А як пахне книга! Особливо нова. М-м-м! Такий аромат обіцяє нову приголомшливу історію. Для мене це теж задоволення.

Говорячи про роль бібліотеки в моєму житті, не можу не згадати  бабусю Дмитренко Вікторію Миколаївну. Вона народилася 1 квітня 1940 року в учительській сім’ї. До речі, навчалася в середній школі №1, де зараз знаходиться ліцей. Закінчивши педагогічний інститут, працювала вчителем української мови та літератури, історії. Багато років працювала бібліотекарем в книгозбірні школи для слабозорих дітей. 

Бабусі вже вісімдесят один рік. Але вона ще ого-го! Читає класику щодня. Скільки гарних вечорів я провела з бабусею і казкою, засинала під її читання. Вона познайомила мене з найкращими дитячими письменниками, за що я їй дуже вдячна. У зв’язку з цим бібліотеки мені було ніяк не минути! І чудово!

Поділитися з друзями