Мандри, подорожі, просто прогулянки вулицями рідного міста. Напівголі дерева деінде ще із зеленим листям. Будівлі, які на перший погляд не здаються такими привабливими. Скупчення пухнастих хмаринок утворюють небачені раніше форми, а чарівний захід сонця залишає на видноколі золотий градієнт. Світанкова роса блищить срібними камінцями на молодих стеблах польової трави.
Дивишся на все це й розумієш, що світ набагато прекрасніший, ніж можна собі уявити. Мандри дають нам розуміння такої простої та водночас не завжди помітної істини. Тому я люблю їх. Можна подивитися на речі з іншого боку. Наприклад, сухе старе дерево. Начебто нічого особливого, але, придивившись, можна помітити, як ніжно гілки пронизує промінь сонця. Такі моменти завжди чарують мене. І хоча деякі не розуміють моїх роздумів, я все одно беру в руки телефон – і в пам’яті стає менше вільних гігабайтів.
Як класно ходити вулицями свого району, де мало будівель і лиш одне широке поле. Раптом побачиш зайчика чи зграйку перепілок і боїшся ненароком злякати їх. Але вони все одно тікають від тебе й біжать по чужих городах.
Ідеш далі. Реп’ях, який усі обминають. Але він так пасує цій сірій недобудові! Ти починаєш це фотографувати та милуватися зробленим знімком.
Тому обожнюю мандри. І не лише я!

Поділитися з друзями