Лечу з гірки. Навіть шарф, підхоплений вітром, не стримує екстриму й наздоганяє слідом. Міцно тримаюся за спинку санчат, бо не хочу впасти. Хоча… Це був би гарний досвід зльоту. Але гадаю, що приземлення було б не дуже приємним. Відганяю зайві думки й відкриваю рота. Я кричу. Кричу від задоволення. Повертаюся на 45 градусів й продовжую шлях. Бачу кінець гірки й розумію, що хочу розтягнути момент. Тому знову піднімаюся на схил, щоб здійснити ще один спуск.

Люблю зиму не за подарунки, свята та ялинку, а за екстрим, який наповнює моє серце й навіть додає сили та натхнення.

Поділитися з друзями