Три роки тому моїй сестрі подарували цуценя. Воно було дуже миле, пухнасте й гарненьке. Звісно, мені одразу ж захотілося й собі таке маленьке диво. Тому наступного дня я розповіла батькам, що хочу собаку…

Зазвичай після фрази «я хочу тваринку» в мами й тата починається нервове тіпання й заїкання. Мої батьки винятком не стали, але й не сказали «ні». Вони, протре, підготували цілу лекцію про догляд та вигул собаки. Безперечно, сподівалися, що після цієї розмови я різко перехочу мати собаку. Але сталося не так, як гадалося.

Я вперто ще стояла на своєму, тому мене «зламати» родичі так і не зуміли. Натомість переконалися, що я від них не відчеплюся. Мама з татом просто поставили мені умови: якщо я гарно вчитимуся й допомагатиму вдома, то  отримаю бажаний подарунок!

Із тієї миті я почала впевнено наближатися до своєї мети. Мабуть, вам здається, що це навіть не мрія й не мета в житті. Але іноді потрібно ставити такі завдання для себе, аби надалі пишатися своїми маленькими, але цінними перемогами. Так ось: я раділа своїй маленькій перемозі, яка мене постійно втішала. І сталося…

Рік тому мені таки подарували собаку!

Поділитися з друзями