Минають роки, століття. Усе далі від нас знакові події, які на світ увесь задекларували мову мого народу українського. Тож сьогодні уявімо, що Батькові української літератури, славному нашому землякові Івану Котляревському, закортіло відчути рідний дотик Полтавської землі. 

Співають дзвони Успенського собору, де дяком служив із незапам’ятних часів дід. Лунають у театрах голоси акторів, що закохані в неперевершені творіння Івана Петровича всією душею і серцем. Саме оперою «Наталка Полтавка» завжди починає театральний сезон наш Полтавський музично-драматичний театр імені М.Гоголя.

Простягає долоню Наталка, вітають Автора Еней та Москаль-чарівник, і крокують вони уквітчаними шляхами, наповненими духом старовини. Мощену бруківку змінюють асфальтовані дороги, а історичні будиночки – новітні багатоповерхівки. Уже не коні б’ють копитами, а машини колесами торують шлях. 

Театр манить зазирнути всередину й відчути знайомі спалахи емоцій, а будинок, хоч і реконструйований, навіває затишок та спокій. Красиві Наталки Полтавки прикрашають рідне місто, де скрізь можна зустріти пам’ятки минулого, вписані в сучасне.

Тривожиться Письменник, бо чомусь і досі шануємо Полтавську баталію й спілкуємося мовою загарбника, занедбуємо власне й віддаємо перевагу запозиченому, валиться будівля Кадетського корпусу й мафами захаращено центр, утрачаємо зв’язок із рідним, бо мусимо якось виживати… 

Хоч і хвилюється Іван Петрович, але й радіє. Бо лише українські школи й ліцеї в місті. Бо майорять над Полтавою українські прапори. Бо таки чути рідну мову й вишиванками цвіте Полтава. 

250 літ минуло. Багато води стекло, а рідна Україна залишається на карті Європи суверенною державою, омріяною Іваном Петровичем та його сучасниками-патріотами. 

Мандрівка в часі й просторі вдалася!

Поділитися з друзями