”Ось він біжить до мене, щоб обійняти”, – думав я, поки кіт не прибіг до миски й не почав нагло нявчати. Насипав йому їжі, а він, ніби не помічаючи її, пішов до іншої кімнати. ”Марсе!” – гукнув його. Він потягся, полежав на спині й тільки тоді підійшов до мене так, ніби він цар, а я його прислуга.

Як тут не образитися…  І втупився в телевізор. Та за якийсь час чую м’які кроки. Марсик ліг поруч, замурчав. Умить нахлинули радість і любов, забулися образи.

Ось настав вечір, і декому пухнастому треба було мити лапи після прогулянки. Добре знаючи, що його чекає, Марс заховався. Знайшовши його під ковдрою, я поспівчував тихенько. Але гігієна понад усе. Тож, змирившись, ми обидва почовгали до ванної кімнати. Кіт благально попросив самими очима: «Будь ласка, не треба…» Так, це був вже не той гордій, що зранку. Геть не той…

Після такої «чудової» процедури ми готувалися спати. Але першим це зробив кіт. На моєму ліжку. ”Він так мило лежить”, – подумав я й пішов спати теж. На диван… Таки ж люблю я його. Хай поніжиться…

Поділитися з друзями