Автор: Максим Гринь

Що може бути кращим за природу!?

Маленький Юрко грався з друзями на галявині недалеко від невеликого молодого лісу. Діти бігали, бавилися. Коли Юрко покликав свого друга Дмитрика, то почув, як його голос відлунням відгукнувся в лісі. Йому стало цікаво, тим паче Юрко мав мелодійний голос. Тоді він підійшов ближче до лісу й заспівав пісню, яка луною полетіла над верхівками сосон. Друзі підбігли до Юрка, їм стало цікаво, вони теж почали вигукувати слова, щоб почути голосове відлуння в глибині лісу. З того дня хлопці чи не щодня вибігали на галявину, бавилися, співали й слухали, як луною їхні голоси звучать у лісі.

Пташки, почувши дитячі дзвінкі пісні, відповідали їм співом. Можна було послухати й синичок, і горобців, і стрекотіння сорок. Але з глибини лісу хлопці почули найчарівнішу пісню. То співав соловейко. Юрко причаївся, його маленьке серденько заспівало разом із тією невидимою пташкою.

Батьки покликали дітей додому, хлопці побігли, а Юрко намагався повторити своїм голосом солов’їний спів. Удома він розповідав матусі, як його зачарувала пісня солов’я, як  хоче навчитися так співати.

Юрко дуже любив природу. Недалеко від лісової галявини протікав струмок. Навесні хлопчик пускав по ньому човники. Плескіт води лісового струмочка нагадував Юркові звуки флейти або якоїсь чарівної дудочки. З трави чутно було стрекотіння коників-стрибунців, дзижчання бджіл, що в уяві Юрка звучало багатоголосим природним оркестром.

Коли легкий вітерець гойдав верхівки дерев, Юркові здавалося, що вони між собою обговорюють, чи правильно він сьогодні заспівав пісню, чи від усієї душі, чи від щирого серця.

Минали роки. Юрко дорослішав, мріяв стати співаком. Успішно склавши шкільні іспити, став студентом консерваторії.

Кожного літа, повертаючись на канікули до рідного дому, він відчував, як якась невидима сила тягла його до тієї лісової галявини, де почали співати ще в дитинстві його душа, його голос, а головне – серце. Юрко милувався природою, високими соснами й мріяв про те, як на цій галявині встановлять сцену, гратиме оркестр, а він співатиме. І його голос луною розіллється над лісом. Його слухачами, звісно, будуть друзі дитинства, яких теж кличе до себе місце, де співає серце. Але в кожного по-своєму!

Поділитися з друзями