Опішне! Скільки таємниць заколихано в тобі. Моє дитинство завітало до тебе аж на 5 років, а ти досі не відпускаєш. Краса твоя долає велич непізнаного, а квіти цього літа зробили поля такими розмаїтими й запашними. І кожного дня за пухкою хмариною ховається ніч, а на землю вітрами спускається ранок… Яке диво: зустрічати спалахи пробудження нового дня! Опішне, ти пахнеш польовими суницями з нотками чебрецю…

Я повертаюся сюди знову і знову, пірнаючи в згадки. Ще 10 років тому маленька дівчинка зі щирим серцем тут жила, навчалася й розцвітала. Кожна вулиця ховає в собі сміх і необережні кроки…

Нещодавно на теренах цього маленького села відбувся фестиваль, який подарував безліч емоцій та теплих згадок. Мій день починався з ароматної кави й пензля в руках. Стіни школи, у якій відбувався цей фестиваль, насичені гармонією мистецтва та гончарства. Ми малювали годинами, але й цього було замало. Хіба можна вирахувати, скільки триває натхнення? Почуття легкого зльоту над безмежними полями й лугами. Пейзажі, затаївши творчу ідею, шепотіли: «Малюйте нас!». Я вела таємну розмову з ними, і чим довше розмовляла, тим бадьоріше мій пензлик змішував кольори. Час тікав від нас – і ми не змогли його наздогнати. Фестиваль пробіг, мов промінчик по схвильованих деревах.

Містечко Опішне! Ти подарувало нових друзів, нові враження, які назавжди залишаться зі мною…

Поділитися з друзями