Минали роки… На вулицях з’являлося все більше транспорту, нових облич. Проте ці зміни не торкалися старого собаки. Його знали всі, та ніхто не звертав особливо уваги: ходить і нехай ходить… Та він усе своє життя шукав вихід із цього темного лісу людей. Ніхто не розумів і не підтримував його. Такий одинокий, старий. Його блискучі очі заглядали в душі. А вони часто лишалися байдужими… Тому й не знав, чи доживе до сонця в житті.

Уже років три він так блукав. Старий, немічний… Та все не втрачав віри, хоча ніхто вже не плекав надій на те, що цей старий собака знайде вихід.

Одного похмурого дня, піднявши оченята вгору, він раптом побачив сонце. Таке яскраве, тепле. І побіг щосили, в очах заблищала надія. Знав! Вірив! Знайшов дорогу в казку. Вона все ближче й ближче.

І раптом – удар! Скрегіт гальм! Скавучання, сльози, кров… І вже не блищать очі його, уже не відбивається в них сонце… Останній подих затих…

Поділитися з друзями