Це моя зупинка.  Стоп. Не важливий час чи географічне положення. Перерва… Той жаданий відпочинок. Повинно бути тихо та беззвучно, наче в космосі. 

Починається вистава. Часу не вистачило ролі в цьому величезному, як здавалося, театрі. Просто не зараз… Своє соло виконує насолода, вона ніжними й важкими кроками ступає по сцені, порушуючи тишу. Мою тишу.

І ось розлючено я тисну кнопку «стоп» – і знову завмирає все в повітрі. Бездонна, ніби очі першого кохання, легка, як пилинка, застигла в обіймах ароматів та спогадів. І неймовірна жадана тиша поглинає мене.  Щось схоже на щастя, але з бульбашками смутку та печалі. Так гірко і солодко буває лише тут. 

Це моя точка відліку, і я повернуся з новими силами. Повна готовність зняти важіль та почати: повністю захопитися, відірватися та віддатися ідеї й власним думкам. Але поки що перерва. Моя пауза.

Поділитися з друзями